Ковент-гарден (район)
Ковент-гарден | ||||
Загальна інформація | ||||
---|---|---|---|---|
51°30′45″ пн. ш. 0°07′21″ зх. д. / 51.5125° пн. ш. 0.1225° зх. д. | ||||
Країна | Велика Британія | |||
Адмінодиниця | Вестмінстер | |||
Карта | ||||
Ковент-гарден у Вікісховищі |
Ковент-гарден (англ. Covent Garden) — район у центрі Лондона, у східній частині Вест-Енду між Сент-Мартінс-лейн[en] та Друрі-лейн [1]. Район асоціюється з фруктовим і овочевим ринком, що був тут раніше на центральній площі, а зараз є популярним торговим місцем і туристичною пам'яткою разом з розміщеним тут Королівським будинком опери, відомим також, як «Ковент-гарден».[2] Район розділений головною артерією, вулицею Довгий Акр[en], на північ від якої розміщені невеличкі крамнички на провулку Ярд Ніла[en] та дорожньої розв'язки Сім циферблатів[en], на південь — центральна площа з вуличними артистами та красивими будівлями, театрами та розважальними закладами, серед них Королівський театр Друрі-лейн та Лондонський музей громадського транспорту.
Хоча до XVI століття на цьому терені були переважно поля, район був ненадовго заселений, коли він був серцем англосаксонського міста Люденвік[en] [3]. Після того, як місто було закинуто, частина території була захищена стіною для використання як орних земель і фруктових садів Вестмінстерським абатством і мало назву сади абатства і монастиря (англ. "the garden of the Abbey and Convent").
Терен, вже під назвою «Ковент-гарден», був відібраний Генріхом VIII та подарований його сином Едуардом VI графу Бедфордському[en] в 1552 році. Той дав доручення Ініго Джонсу збудувати там гарні будинки, щоб залучити багатих орендарів. Джонс спроектував площу з аркадами та церкву Святого Павла[en]. Дизайн площі був незвичайним для Лондона і вплинув на сучасне планування міста, зігравши роль прототипу для проектів нових районів у міру зростання Лондона [4].
Невеликий фруктовий та овочевий ринок просто неба з'явився на південній стороні модної площі до 1654 року. Поступово і ринок, і околиці втратили престиж і славу, оскільки відкривалися таверни, театри, кав'ярні та публічні будинки.[5] До XVIII-го століття терен став сумно відомим своєю великою кількістю публічних будинків. Було видано Парламентський Акт для контролю над територією та неокласична будівля була збудована у 1830 році, щоб дати дах ринку, а також легше його контролювати. Вільне місце на площі скорочувалося в міру зростання ринку та додавання нових будівель: Квіткового холла, Прокатного ринку та Ювілейного ринку[en] у 1904 році.
До кінця 1960-х автомобільні корки стали створювати ще більші проблеми, і в 1974 році ринок був переміщений на місце Нового ринку Ковент-гарден[en], приблизно на 5 км на південний схід у район Дев'ять в'язів[en]. Центральна будівля відкрилася знову в 1980 році як торговий центр і тепер є туристичною пам'яткою з кав'ярнями, пабами, маленькими крамничками та ремісничим ринком під назвою «Яблучний ринок» разом з іншими ринками в Ювілейному холлі.
Ковент-гарден належить до лондонських боро Вестмінстер і Кемден і парламентських округів Сіті-оф-Лондон і Вестмінстер, Голборн і Сент-Панкрас. Район обслуговується лінією Пікаділлі, станція метро Ковент-гарден з 1907 року; 300-ярдова дистанція від станції метро Лестер-сквер є найкоротшою в Лондоні. [6]
- ↑ Christopher Hibbert; Ben Weinreb (2008). «Covent Garden market». The London Encyclopaedia. Pan Macmillan. pp. 213—214. ISBN 978-1-4050-4924-5. Archived from the original on 29 July 2020. Retrieved 25 October 2015.
- ↑ Matthew Hoch (28 April 2014). A Dictionary for the Modern Singer. Scarecrow Press. p. 46. ISBN 9780810886568. Archived from the original on 3 January 2021. Retrieved 23 September 2020.
- ↑ Matthew Hoch (28 April 2014). A Dictionary for the Modern Singer. Scarecrow Press. p. 46. ISBN 9780810886568. Archived from the original on 3 January 2021. Retrieved 23 September 2020. «The early years of Lundenwic». Museum of London. Archived from the original on 8 January 2009. Retrieved 2 May 2011.
- ↑ Roy Porter (1998). London: A Social History. Harvard University Press. pp. 5–6. ISBN 0-674-53839-0. Archived from the original on 2 August 2020. Retrieved 25 October 2015.
- ↑ Roy Porter (1998). London: A Social History. Harvard University Press. pp. 5–6. ISBN 0-674-53839-0. Archived from the original on 2 August 2020. Retrieved 25 October 2015.
- ↑ «London's shortest tube journey». Time Out London. 17 April 2007. Archived from the original on 18 March 2011.